перший «аграрний криголам» вже стартував у Гані

Блокадою українських поставок харчів у 2022 році Кремль «ввів» у світовий обіг термін «їжа як зброя», бо одним вони аграрку блокували, а іншим – роздавали. Нарешті Україна готова цей виклик прийняти. Епіцентром протистояння стала Африка.

Україна заходить у зону впливу Кремля з власною пропозицією «м’якої сили» у вигляді їжі, нав’язуючи росіянам якщо не повноцінну «війну», то, як мінімум, конкуренцію у Африці, де позиції Росії поки що сильніші.

Ми пропонуємо не «васальну» залежність, як Кремль своїм «ручним» хунтам, а рівність та повагу – і спільне просування національних брендів на спекотному в усіх сенсах континенті. Перший український агрохаб, нещодавно відкритий у Гані, розпочинає цей процес.

УНІАН дослідив гуманітарні та комерційні перспективи України у Африці, де ми намагаємося вийти у «дорослу лігу» «м’якої сили» з власним аграрним брендом та пропозиціями щодо кооперації місцевим гравцям.

Заходимо у Західну Африку

Україна лише почала усвідомлювати межі своєї нової ролі як «центру сили», але однозначно ми дедалі частіше щось пропонуємо світу, а не лише просимо. Бо маємо що запропонувати. Наша пропозиція — це «пакет виживання»: зброя та їжа. 28 квітня президент Володимир Зеленський анонсував відкриття «реального» експорту озброєнь з України. Просуваємо ми й їжу, відкривши 14 квітня перший агрохаб в Африці.

Його у далекій Гані відкрили представники консорціуму «Рідне» у кооперації з місцевим бізнесом.

Комерційний директор консорціуму Сергій Ковальчук розповідає УНІАН, що даний агрохаб — це «система» для об’єднання ганійських невеликих фермерів і українських виробників задля спільного виробництва харчових наборів. Сергій Ковальчук звертає увагу, що консорціум об’єднує «80 малих і середніх українських фермерів і 11 невеликих продуктових заводів» — вони пропонують ганійським фермерам той досвід, який консорціум вже має.

«Це такі продукти як рис і місцеве гаррі (борошно з маніоки) та макарони з українського борошна. У фіналі ми отримуємо продуктовий набір, який складається з місцевих та українських продуктів, — уточнює представник «Рідного». — У наших планах — доставляти до Гани з України те, чого в Африці не виробляють. Окрім борошна, це буде соняшникова олія, консервоване м’ясо, консервовані овочі, згущене молоко, цукор тощо».

У консорціумі зазначають, що вони діють не самі по собі, а за підтримки уряду.

«Нас підтримує Мінекономіки у комунікації з донорами. Зокрема з ініціативою Food from Ukraine. Це питання стратегічне», — зазначає Ковальчук.

Також він деталізує співпрацю з місцевим бізнесом та своє бачення «м’якої сили».

«При відкритті ми зробили тестову роздачу гуманітарних наборів для 7 тисяч осіб. Була [у фокусі] певна категорія – вдови. Профінансував його фонд, який належить місцевому бізнесмену – власнику транспортної компанії та соляних шахт. Вибори там вже пройшли, тому це була просто соціальна відповідальність компанії, — розповідає Сергій Ковальчук. — Ми ведемо перемовини з декількома міжнародними фондами щодо масштабування цієї ініціативи. Плануємо доставити ще таку ж кількість наборів на Північ Гани – на кордон з Буркіна-Фасо. Також плануємо зробити схожу роздачу восени у сусідньому Кот-д’Івуарі – з ганійського хабу».

«Аграрний криголам»

«Рідне» сподівається, що через ганійський хаб вони зможуть розширити свою діяльність і на сусідні країни, де економічна ситуація гірша.

«Гана і Кот-д’Івуар не є класичними реципієнтами допомоги, бо є досить забезпеченими країнами. А от Ліберія, Сьєра-Леоне, Сенегал – у майбутньому ми будемо орієнтуватися на допомогу цим країнам з ганійського хабу. Щодо більш далеких планів, то плануємо тестові постачання до «гарячих точок», — розповідає далі пан Ковальчук. – Гана та загалом Африка зараз більш-менш стабільна, на відміну від Судану, сходу Демократичної республіки Конго чи Чаду. У другій половині року ми плануємо направити у ці країни пробні партії продуктів».

Як каже наш співрозмовник, окрім агрохабу у Гані для Західної Африки, у майбутньому є плани на відкриття й хабу для Східної Африки.

«Дасть Бог, наступний агрохаб з акцентом на Східну Африку відкриємо у Кенії. Звідки й буде йти постачання на «гарячі точки». Але тестові партії будуть спочатку йти напряму з України», — додає він.

Сергій Ковальчук наголошує, що у консорціумі свою діяльність сприймають саме як «українську м’яку силу», яка дозволить тим підприємцям, які підуть слідом, знайти собі місцевих партнерів та нішу вже для комерційної співпраці.

«Ми, умовно кажучи, «криголам» для українського експорту. Одне завжди йде за іншим. За рахунок гуманітарних програм ми, серед іншого, посилюємо пізнаваність України як бренду. Бо на кожній упаковці буде написано «зроблено в Україні». Ми показуємо, що якість у нас найкраща. Це створить впізнаваність для тих компаній, які захочуть започаткувати власну комерційну історію у Африці» — вважає пан Ковальчук.

Не забувають у «Рідному» і про конкуренцію з Росією.

«Їжа це «м’яка сила» — це сто відсотків. Оперування такими гуманітарними програмами — це вплив, — запевняє топ-менеджер «Рідне». – Додам про бідніші північні регіони Гани. Вони межують з Буркіна-Фасо, яка вважається зараз проросійською. Ми плануємо роздачу продуктових наборів буквально на кордоні. І коли мешканці Буркіна-Фасо побачать, що завдяки Україні ганійці отримують продукти, а місцеві фермери за нашої підтримки успішно працюють, і там всюди українські прапори, то й собі робитимуть висновки щодо співпраці з РФ».

На завершення думки Сергій Ковальчук ділиться успішним форматом «м’якої сили», який працює у Африці.

«Важливо не просто привозити їжу з України, а створювати додаткову вартість вже у Африці. Коли ти привозиш їжу, то африканці, звісно, дуже вдячні. Це «відкриває» багато дверей як для організації-донора, так і для нас, як виробника. Але ще більше дверей відкриває залучення місцевих виробників для партнерства, — пояснює він. – Ми залучаємо місцевих малих фермерів, які вирощують рис. А з рисом в них дуже складна ситуація, бо на інші ринки він не йде. Співпраця з нашим хабом для них — це порятунок. Завдяки цій співпраці ми познайомилися з ганійськими міністрами і посадовцями. Так і працює «м’яка сила».

М’яко, але впевнено

Про українську їжу як «м’яку силу» у Африці УНІАН розповідають і експерти. Так, Марта Олійник-Дьомочко, дослідниця-африканістка та представниця Фундації Global Ukraine, наголошує, що Україна починала з торгівлі зерном з Північною Африкою (Єгипет, Алжир, Туніс тощо), але зараз пропонує вже набагато більше.

«Агрохаб дозволить закріпитися в регіоні Західної Африки – не шляхом точкової торгівлі, а через системну інфраструктурну присутність. Адже Гана є членом регіональних об’єднань, таких як ECOWAS і AfCTA, що робить її «воротами» до регіону», — каже вона.

Україна має власні «види» на цей регіон, куди заходить через міжнародні гуманітарні програми.

«Є ініціатива Grain from Ukraine для допомоги країнам Африки, які мають труднощі з продовольчою безпекою. І зараз цей агрохаб – це про створення робочих місць, про спільне виробництво, про підтримку економічних можливостей. І це те, що для Африки особливо важливо. Це – на противагу Росії, яка використовує зернову залежність, щоб забезпечити підтримку серед африканських еліт позиції Кремля в ООН, — пояснює дослідниця. – Є звичайно і виклики. Це і безпека (є терористичні угруповання у регіоні), і безпосередньо діяльність Росії, адже можна прогнозувати її спроби дискредитувати таку роботу України».

Загалом, експертка оцінює вітчизняні спроби до посилення «м’якої сили» у регіоні через співпрацю досить позитивно.

З нею згодний і Богдан Духницький, провідний науковий співробітник відділу аграрного ринку та міжнародної інтеграції Національного наукового центру «Інститут аграрної економіки», який надає більше аграрного контексту.

«Агрохаб у Гані є першим Центром переробки та розподілу продовольства, створеним на Африканському континенті у межах реалізації ініціативи Food from Ukraine. Вона спрямована на підтримку країн, які потерпають від нестачі продовольства. За останніми даними, ініціатива охопила вже 19 держав Африки й Азії, до яких відправлено вантажі з гуманітарною допомогою, — деталізує науковець. – Водночас, це оновлений спосіб галузевого співробітництва, за якого відбувається поєднання поставок агропродовольчої продукції з розвитком місцевої інфраструктури, включаючи пакування та переробку».

Але почекайте – програма це «Grain from Ukraine» чи все ж «Food from Ukraine»? Різниця наче невелика, проте суттєва. Її пояснює УНІАН Павло Мартишев, експерт із агропродовольчих ринків «KSE Агроцентр» при Київській школі економіки. А також додає, що спільна експансія на африканські ринки з ганійцями — це «варіант для нас».

«Можемо поставляти і борошно, і соєвий концентрат. Активно досліджують Західну Африку по курятині. Також це може бути соняшникова олія, сухе молоко, корми для тварин, а ще – аграрні технології, — розповідає аналітик щодо можливих пріоритетів співпраці. – Дуже багато чого ми можемо постачати. Зараз ми загалом намагаємося відійти від зерна як основного експортного товару. Якщо ви помітили, то програма Grain from Ukraine зараз вже перейменована на Food from Ukraine».

Фактично, ми поступово відходимо від суто сировинного експорту й самі собі створюємо попит за кордоном.

«Так, намагаємося створювати попит. Хоча його, насправді, й створювати не треба, бо попит на харчові продукти у Африці значний. І там вже є ознаки середнього класу у деяких країнах, у якого зростає попит на білкову продукцію, на нутрієнти. Взагалі, головна проблема Африки – вони споживають забагато «пустих» калорій та вуглеводів. Через це там часто зустрічається авітаміноз, проблеми з дитячим недоїданням тощо. Тому ми пропонуємо не просто поживну, але більш різноманітну та корисну їжу», — наголошує пан Мартишев на тому, що наша «м’яка сила» ще й корисна.

Експерт додає, що «KSE Агроцентр» моніторить цей напрям і є вже відповідні дослідження та звіти. Зокрема й про те, як ми конкуруємо з Росією в Африці.

Аграрні війни

Павло Мартишев пояснює УНІАН, що одночасно з пошуком союзників росіяни збільшували й експорт продовольства до Африки.

«Якщо дуже коротко, то залежність від російського зерна завжди призводить до політичних потрясінь. Яскравий приклад — Малі, а також Нігер та ЦАР, — пояснює експерт, як саме це працює у Кремля. – РФ допомагала авторитарним урядам «триматися на плаву», надаючи продовольство, яке ті роздавали населенню, що й утримувало їх при владі. У інших країнах вони так само підтримували опозицію продовольством, яка роздавала його населенню, чим і «підкуповувала» народну підтримку. Як у Малі, наприклад».

У Малі дійсно зараз неспокійно – туареги та ісламісти перейшли у контратаку на урядові сили хунти та російський «Африканський корпус» (той же «Вагнер» після ребрендингу). Наш ГУР у минулі роки сприяв атакам на російських найманців, але зараз про участь українців не повідомлялося.

Щодо безпосередньо Гани, де відкрився український агрохаб, то там теж були спроби повалення міжнародно визнаного уряду. Принаймні шістьох заколотників у Гані ще у 2024 році засудили до смертної кари.

Павло Мартишев акцентує, що торгівля продовольством для Кремля — це частина «гібридної війни» проти Заходу. Передусім, проти Франції та загалом ЄС.

«В Африці відбувається процес деколонізації, і Франція звідти поступово виходить. Але загалом, саме Західна Африка найбільше торгує з Європою. Цікаво, як вихід французів з Африки впливає на нас – коли Алжир, на тлі антиколоніальної політики, призупинив закупівлю французької пшениці, то вони перейшли на причорноморські поставки. Для нас вихід Франції з Африки — це й нові можливості, — каже дослідник. – Для нас зв’язки з Францією у Африці можуть грати як у «плюс», так і у «мінус». Але я звернув би увагу на інше – якщо ми вступимо у ЄС, то це посилить нашу співпрацю саме з Західною Африкою. Бо ЄС загалом, а не суто Франція, активно торгує з Західною Африкою».

Як вважає пан Мартишев, програма Food from Ukraine, хоч і є гуманітарною, але має на меті «промацати» нові ринки, щоб зрозуміти, де налагоджувати саме комерційний експорт. Саме тому «агрохаб – це позитив». Бо він дозволяє нам зрозуміти, «що таке Гана і Західна Африка».

«Цей регіон для нас був маловідомим і, насправді, залишається таким. Захід континенту нам цікавий і досить перспективний. Бо з точки зору постачання саме зерна нам достатньо й попиту Північної Африки. А сюди варто постачати продукти його переробки та на іншу харчову продукцію», — каже аналітик.

Комерційна історія

Павло Мартишев пояснює, що Африка вже не та, що раніше, бо у багатьох країнах зростає рівень життя й, відповідно, платоспроможність населення – передусім у країнах Західної Африки.

«Гана це не найбагатша країна Африки, але перебуває на середньому рівні щодо платоспроможності населення. Там немає такої бідності, як у Ефіопії, Сомалі чи Демократичній республіці Конго», — уточнює фахівець.

Ми були присутні виключно на півночі континенту, бо у інші регіони «складно зайти».

«Західна Африка – це регіон Сахелю. Зі сходу зайти туди не зможемо, бо там є Східноафриканське співтовариство, яке дуже захищає свої ринки. Плюс, там буде сильна конкуренція з боку РФ. Тому нам цікавіше Економічне співтовариство країн Західної Африки (ECOWAS)», — продовжує він.

Богдан Духницький з Інституту аграрної економіки додає цифри по Гані та Африці загалом у контексті нашого експорту. З його слів, експорт агропродовольчої продукції з України до Африки «є досить нестабільним».

«Максимальне його значення було досягнуте за підсумками 2021 року – 3,7 мільярда доларів. Але через повномасштабне вторгнення РФ на територію України і блокування морських портів ситуація кардинально змінилась. У 2022 році обсяги поставок вітчизняного продовольства до африканських країн знизилися до 1,6 мільярда доларів. При цьому зберігалось високе додатне для України сальдо, яке на той час дорівнювало 1,4 мільярда доларів, — розповідає науковець. – Відновлення попередніх показників експорту продовольства до Африки почалось у 2024 році і продовжилось минулого року, за результатами якого отримано виручку в розмірі 2,8 мільярда доларів».

При цьому експорт української агропродукції до Африки має досить обмежену географічну і товарну структуру. Торік традиційно головним ринком її збуту став Єгипет із обсягом закупівель в 1,4 млрд дол. Основною товарною групою в поставках були зернові культури. Тому ж Єгипту їх продали на суму 1 млрд дол., а Алжиру – на 0,5 млрд дол.

«Гана не належить до наших найбільших торговельних партнерів в регіоні. У 2021 році експорт аграрної продукції склав 35 мільйонів доларів, включаючи переважно соняшникову олію, пшеницю та м’ясо птиці, — продовжує пан Духницький. – 2025 року експорт українського продовольства склав 17 мільйонів доларів, доповнившись кукурудзою і цукром. Натомість торік імпортовано з Гани товарів на суму 44 мільйонів доларів, що представлені різними какао-продуктами».

Тобто, з точки зору торгового балансу, торгівля поки що більше на користь Гані, ніж Україні.

«Жахливі історії» та історії успіху

Богдан Духницький зазначає, що багато фахівців вважають Африку найбільш перспективною і швидкозростаючою частиною світу з точки зору попиту на продукти харчування, але регіон характеризується «структурною соціально-економічною нестабільністю», нерівномірністю доходів населення, голодом, військовими конфліктами, низькою техніко-технологічною оснащеністю.

«Незважаючи на все, перспективи розвитку взаємної торгівлі все одно залишаються. Африка розглядається як регіон, що може частково компенсувати потенційні втрати від запровадження оновлених умов поставок українського продовольства на ринок Євросоюзу. Знаковою подією за останній період стала досягнута в квітні 2026 року домовленість на рівні президентів України та Єгипту про те, що єгипетська сторона не купуватиме зерно, що постачається росіянами з тимчасово окупованих українських територій», — додає дослідник.

Про співпрацю з Африкою з точки зору агробізнесу УНІАН розповідає Леонід Козаченко, президент Української аграрної конфедерації (УАК). За його словами, Африка потребує великих обсягів продовольства, але Україна стикається з перешкодами при спробі його постачання.

«Ключова проблема – немає контролю постачання та гарантій оплати, — розповідає він. – Африканські банки ніколи не виконують свої зобов’язання. А підтвердження акредитиву європейським банком у Африці можна отримати дуже рідко. І навіть якщо це вдалося зробити, то на вантажі можуть напасти пірати, а африканська країна-покупець просто скаже, що «ми не винні – це ваші проблеми»».

Пан Козаченко каже, що було вже багато випадків, коли українські компанії створювали й виробництва у Африці. Але теж отримували негативний досвід. 

«Проблема співпраці з Африкою значна. Але не варто зупинятися – потрібно шукати шляхи вирішення цих проблем. Вже є досвід ОАЕ, які отримують капітали за афінаж золотих корисних копалин, та Туреччини. Туреччина, до речі, постачає переважно перероблену продукцію – у тому числі борошно. У той час як сама отримує десь 80% пшениці з України, — наводить він успішні приклади бізнесу у Африці. – Є також досвід росіян, які створили ПВК «Вагнер», яке супроводжує та контролює постачання з РФ до кінцевого споживача. Якщо імпортер отримав товар, але не розрахувався, то з ним відбуваються жахливі речі».

Експерт наводить також приклад Марокко, де зробили великий агрохаб – під який збудували новий порт. Хотіли зробити з нього найбільшого дистриб’ютора продовольства на континенті, де сам цей порт і мав гарантувати оплату за поставки. Але «там сталися неприємні події, пов’язані з корупцією», і французькі банки вийшли з цієї країни. Проєкт зупинився. 

«Не очікував, що французи вийдуть з Африки, але зараз вони співпрацюють лише на півночі з декількома країнами. Зокрема у Єгипті. І, до речі, через Єгипет ми мали більш позитивний досвід роботи, — продовжує очільник УАК. – Значною є роль міжнародних організацій, таких як ФАО ООН. Вони оплачували, а ми постачали продукцію – саме через Єгипет. А потім вже вона розповсюджувалася по континенту. Це гарний інструмент, але він потребу повністю не забезпечить». 

Пан Козаченко вважає, що потрібно виходити на інші ринки Африки з іншими продуктами – такі ініціативи як агрохаб у Гані цьому й сприяють, хоча «це лише перший крок» для України.  

«Добре, що ми до чогось прагнемо, що створюємо агрохаби. Головне навчитись. У Африку потрібно рухатись обов’язково, але з гарантією оплати за поставлену продукцію. Якби ще зацікавлені люди створили в Україні фонд, який би надавав гарантії по угодах… Завантажили продукцію у трюм, одразу отримали гроші – і нас вже не хвилювало б, як той вантаж піде до Африки. Бажано з залученням міжнародних організацій», — передає очільник УАК думки українських фермерів. 

Українські фермери скептичні 

Українські аграрії, які вже працювали з Африкою, досить скептичні щодо подальшої співпраці і перспектив агрохабу. Леонід Козаченко наводить один практичний кейс з цього приводу. 

«Український аграрний бізнес сприймає Африку як неможливий напрямок руху. Там немає прозорості, не працює юридичний захист, багато кримінальних загроз, — розводить руками експерт. – Колись Конгрес США (ще до виборів) виділив 1,5 мільярда доларів на будівництво у Африці птахокомплексів потужністю 150 тисяч тонн м’яса. Один конгресмен звернувся до мене, щоб я запросив українські агрокомпанії до участі. Американці надавали гранти. Але українські підприємці мені відповіли, що у Африці вони вже втратили десятки мільйонів доларів (а один сказав, що й більше), і нічого там робити більше не будуть. Це було на початку війни». 

Поки що український бізнес готовий співпрацювати з Африкою виключно через міжнародні організації, які будуть забезпечувати контроль і захист від всіх ризиків. Але Леонід Козаченко наполягає, що якщо ОАЕ, Туреччина та навіть РФ знайшли підходи, то і нам треба свій підхід до Африки шукати. 

У тому числі й у якості «їжі як м’якої сили» для запрошення «невеликих груп робітників» (експерт проти «засилля іноземців» — підтримує лише «точкове застосування африканських хлопців») для роботи на українських полях в умовах дефіциту кадрів, а може й для навернення «до українського війська африканських добровольців». 

Агрохаб у Гані – це перший крок України на нових ринках. Крок гуманітарний, у межах «м’якої сили», але за яким йдуть надії на комерційну взаємовигідну співпрацю. Адже Африка дійсно потребує продовольства. А Україна – потребує покупців нашої «аграрки» та партнерів. Зупиняє обидві сторони від ефекту Win-Win проблема довіри та гарантій, які, втім, за бажання можна подолати. Кон’юнктура попиту на харчі нам у цьому сприяє. 

Андрій Попов