«кабальний колоніалізм» чи «План Маршала» для України — УНІАН
Експерти оцінюють цей варіант угоди як «перемогу», проте наполягають, що це ще не останній варіант, адже документ чекає ще на ратифікацію та попереду — підписання технічної угоди.
Попри всі ультиматуми та скандали, Київ та Вашингтон все ж підписали багатостраждальну угоду про надра, яка, до того ж, тепер ще й про «енергетику», куди записали докупи ще й нафту з газом, та навіть інфраструктуру.
Там вже, начебто, зникає вигаданий український «борг» на 350 мільярдів доларів, а розподілення прибутків має стосуватися лише майбутніх проєктів, а не вже діючих. І взагалі вона тепер називається «Угода про створення Американсько-українського інвестиційного фонду відбудови».
Проте експерти наполягають – рано святкувати. Адже підписано лише рамкову угоду. Яку ще повинна ратифікувати Верховна Рада. Після чого будуть ще кілька. А це, по-перше, потребуватиме часу, а по-друге – знов щось зайве може «вилізти» у тексті, як це відбувалося вже двічі за час перемовин про надра.
Як підписували
В ніч з 30 квітня на 1 травня, щоб встигнути у перші 100 днів Трампа на посаді, уряди України та США підписали лише політичну частину угоди – так звану «рамкову» частину. Яка є «перехідною ланкою» між підписаним раніше меморандумом про наміри та вже практичною реалізацією безпосередньо Угоди.
Задля її підписання до США направилася перша віцепрем’єрка Юлія Свириденко, але підписання ледь не зірвалося знов. Адже з американської сторони, якщо вірити ЗМІ, забажали не звертати уваги на формальності та якісь там українські «забаганки» типу ратифікації у Раді, а підписати всі три угоди за раз, «або повернутися додому«.
Дійсно, з американського боку ніякої ратифікації не потребується. Лише з української. Однак, якби все відбулося так, як того хотіли у США, в угоду була б закладена «вразливість», адже тоді б будь-який український суддя міг заблокувати всі ці амбітні домовленості. Але, судячи з усього, в останній момент американці все ж погодилися на український підхід. Інакше б документ не підписали, і «100 днів» Трампа відбулися б навіть без цієї символічної «перемоги».
При цьому нардеп Железняк пише, що попереду ще три етапи: ратифікація ВРУ, угода між Міжнародною фінансовою корпорацією розвитку США та Агенцією з питань підтримки державно-приватного партнерства від України, після чого ще одна — «технічна угода», яка стане фінальною, повною та головною версією.
Схоже, що з кожним днем додається все більше формальностей. Той же пан Железняк повідомляє, що ратифікація Радою відбудеться не раніше 13-15 травня, адже потрібно буде ще «міняти ряд законів, включно окремо з Бюджетним та Податковим Кодексами», а дату підписання технічної угоди поки що навіть не прогнозують. З американської сторони до угоди також має приєднатися Банк розвитку.
Зате тепер, якщо вірити тим же західним медіа, Україна «повернула прихильність Трампа«. Принаймні, на деякий час. Свідченням цього стало таке ж символічне за обсягами, але все ж погодження поставок Україні американської зброї – на «шалені» 50 мільйонів доларів. Не у борг і не як грант за часів Байдена, а на комерційних засадах, але, все ж, поставки американської зброї саме від Трампа почалися.
Що підписали
На які зобов’язання підписалася українська делегація, та які «батоги» і «пряники» зафіксовано в угоді?
Відповідно до тексту, опублікованого урядом, документ називається «Угода між Урядом Сполучених Штатів Америки та Урядом України про створення Американсько-українського інвестиційного фонду відбудови» та спирається аж на десять пунктів, які починаються з фрази «беручи до уваги».
«До уваги беруть» і те, що США «надали значну фінансову та матеріальну підтримку Україні з моменту повномасштабного вторгнення Росії в Україну в лютому 2022 року» (але «борг» вже не згадується – лише спільні інвестиції), і те, що США та Україна «прагнуть тривалого миру» (але ніяких гарантій безпеки не вказано – залишили на «технічну угоду»?), і навіть те, що Україна «добровільно відмовилась від третього за величиною у світі арсеналу ядерної зброї» як «внесок» у світову безпеку.
Важливим є також пункт, який декларує, що «ті держави та інші особи, які діяли вороже проти України в конфлікті, не отримали вигоди від відбудови України після приходу тривалого миру», де є «жирний» натяк на РФ, але сама РФ у цьому пункті не згадується.
Фіксується також, що угода не має суперечити євроінтеграції України. Суверенітет над її природними ресурсами та «право визначати ділянки в межах своєї території» також Україна залишає за собою. Угода також не буде суперечити правилам на державну власність та приватизацію.
Але головне: «США та Україна прагнуть створити умови, необхідні, серед інших цілей, для збільшення інвестицій у видобуток корисних копалин, енергетику та пов’язані з ними технології в Україні від третіх сторін, включаючи, але не тільки, міжнародних інвесторів, що базуються у Сполучених Штатах Америки, Європейському Союзі та інших державах, які підтримують оборону України від повномасштабного вторгнення Росії».
Тобто фіксується, що, хай і опосередковано, але угода включає й інтереси ЄС, а також фіксує те, що право на українські копалини отримують ті, хто надавав Україні підтримку у війні проти РФ.
У практичній частині документу на дев’ять сторінок, серед купи загальних фраз про наміри, важливим є пункт, який декларує, що роялті та інвестиції фонду не будуть оподатковуватися ані в Україні, ані у США. Тобто, Україна може стати навіть певним офшором для видобувних компаній зі США, та, можливо, з ЄС (якщо вже автори документу самі європейців згадали). Також на дію фонду не будуть розповсюджуватися торгові тарифи США, що на тлі «митних війн» є досить корисним.
Важливою є частина щодо внесків сторін. З української сторони воно прописано, а з американської – ні. Лише згадується, що військова допомога також може враховуватися як внесок.
Крім того, Україна погоджується погоджувати «в межах обмеженого партнерства» всі ліцензії на копалини та всю діяльність, на яку «дія угоди розповсюджується». Але принципово вказується, що це будуть саме нові проєкти та об’єкти, а не вже діючі. Тобто, про приватизацію зараз не йдеться.
Серед формальностей у тексті документу ключовими є посилання на те, що «детальні процедури та умови прав на інвестиційні можливості» будуть викладені у «Угоді про обмежене партнерство та впроваджуватися відповідно до чинного законодавства та зобов’язань України перед ЄС». Це і є та сама «технічна угода», яка буде регулювати саме практичну частину домовленостей, і яка поки не написана.
Варто також вказати обширний перелік тих ресурсів та активів, на які угода розповсюджується. Ось він: «ділянки, запаси та родовища на території України алюмінію, сурми, миш’яку, бариту, берилію, вісмуту, церію, цезію, хрому, кобальту, міді, диспрозію, ербію, європію, фтору, плавикового шпату, гадолінію, галію, германію, золота, графіту, гафнію, гольмію, індію, іридію, лантану, літію, лютецію, магнію, марганцю, неодиму, нікелю, ніобію, паладію, платини, калію, празеодиму, родію, рубідію, рутенію, самарію, скандію, танталу, телуру, тербію, тулію, олова, титану, вольфраму, урану, ванадію, ітербію, ітрію, цинку, цирконію, нафти, природний газу (включаючи скраплений природний газ) та інші мінерали або вуглеводні, іншим чином погоджені Принципалами».
Фактично, угода розповсюджується на все, що хоч чогось варте. Плюс, згадується енергетика, але не згадуються порти (були у попередніх версіях). Важливим є й питання щодо термінів угоди. Виглядає так, що вона є безстроковою. Лише вказано, що вона припиняє дію за згодою сторін. Про можливість виходу у односторонньому порядку не згадується. Таким чином, Україна буде віддавати США 50% прибутків від нових видобувних, енергетичних або інфраструктурних проєктів безстроково (може вічно?), або доки США самі не передумають.
То як українцям сприймати цю угоду у нинішньому варіанті – це кабальна нерівноправна угода, таке собі відлуння «дикого» колоніалізму, або «План Маршала» для відновлення України після війни? УНІАН запитав про це експертів та американські компанії, які вже працюють в Україні.
«Зрада» чи «перемога»
І бізнес, і експерти говорять про позитив, але дуже обережні у оцінках та щодо практичних перспектив. Адже фінального тексту угоди поки що немає – лише її політична декларативна частина.
Так, на думку Івана Уса, головного консультанта Центру зовнішньополітичних досліджень Національного інституту стратегічних досліджень, зважаючи на складний процес прийняття цього документу та історію виправлень, це однозначно перемога української дипломатії. Хоча й не повна. Головне, на що він звертає увагу, що там немає згадок про «борг» України, та сама угода декларує рівноправність сторін.
«Передусім слід згадати, що саме Україна першою цю угоду запропонувала ще у жовтні 2022 року – за місяць до виборів президента США. Бо вже тоді було зрозуміло, що потрібно готуватися до можливої перемоги Трампа. І треба було знайти аргументи, щоб зберегти допомогу. Власне, тоді з’явився «План перемоги» Зеленського, де були два пункти, які зацікавили Трампа. Перше – угода про рідкісноземельні елементи. А друге – про заміну у Європі американських військових на українців, — пригадує дослідник. – Ідеї Трампу сподобалися. Єдине – Трамп хотів цю угоду так, щоб Україна виявилася винною ті гроші на безпеку, які були використані попередньою адміністрацією на безоплатній основі. І те, що хотіли проштовхнути американці на початку, було вигідно США, але не Україні. Це був шантаж, певною мірою. Але Україна втрималася. Перемовини рухаються у вірному руслі. Так, є розширення угоди з суто рідкісноземельних елементів на інфраструктурні моменти. Але вже було викреслено «борг», а також моменти, які можуть завадити євроінтеграції України».
Фінансовий аналітик та фахівець з інвестиційних ринків Андрій Шевчишин також випромінює оптимізм.
«На відміну від попередніх варіантів угоди, які публікували ЗМІ, поточний документ, на мій погляд — це більше «перемога». Цей варіант значно кращій. Він не обмежує Україну, не накладає додаткових зобов’язань по раніше виданій Україні військовій допомозі. Норми про «борг» вже немає. А обмеження стосуються лише майбутньої допомоги США. Якщо вони будуть нам допомагати, — каже аналітик у коментарі УНІАН. – Це вже як кредитні відносини. Будемо наповнювати разом цей фонд за рахунок майбутніх прибутків. Хоча якщо придивитися до цього моменту більш прискіпливо, то це такий «гачок» на майбутні взаємовідносини та на допомогу Штатів».
Він також звертає увагу на те, що у документі з’явилася енергетика, і що важливо «у контексті Запорізької АЕС», що й може мати на увазі американська сторона під «спільним управлінням» активами.
Втім, це «кабальна колоніальна угода, або «План Маршала»?
«До «Плану Маршала» поки недотягуємо. Принаймні я там не побачив такого «плану». Хоча це дійсно угода про допомогу, розвиток та інвестиції для України по деяких напрямах. Але потрібно буде дочекатися фінальної версії, щоб побачити якою саме буде ця угода, — наполягає пан Шевчишин. – Вже радісно, що Україна відстояла свої позиції. Зокрема про майбутню допомогу США. Бо навіщо включати у документ цю норму та навіть фонд створювати, якщо її не передбачається? Навіщо згадувати про інвестиції, якщо вони не передбачаються? Тобто, констатуємо, що в разі угоди відносини зі Штатами залишаються, й навіть виходять на новий рівень, що є позитивним моментом».
Добре, ми уникнули найгірших загроз, хоча ідея вічно ділитися 50% прибутків від надр та енергетики з американцями трохи лякає. Але якщо вони будуть самі ж і фінансувати майбутні проєкти, то ніхто не буде проти. Але чи будуть? Чи буде ця угода взагалі працювати на практиці?
Практичні нюанси проти «промислового буму»
Іван Ус не певен, чи буде це працювати так, як задумали автори документу.
«Це ми ще подивимось. Адже ключова проблема цієї угоди – про що саме ми говоримо? Бо потрібне дослідження надр, щоб оцінити поклади рідкісноземельних елементів. За підрахунками екс-заступниці очільника МЗС Лани Дзеркаль, це буде коштувати 25 мільйонів доларів США, чого Україна витрачати не буде. Тобто про надра зараз лише розмови та теорії. Є розмови й про енергетику. Всі ці розмови на тлі підписання свідчать про те, що перемовини досі тривають», — розповідає нам експерт.
Якщо з копалинами все більш-менш ясно (зроби геологічну розвідку, інвестуй, копай – заробляй), то з енергетикою все значно складніше.
«Були «витоки» у ЗМІ, що нібито Україна повинна надати американцям свою енергогенерацію. Але я не певен, чи це взагалі можливо, адже тут питання, як це буде поєднуватись з нашою євроінтеграцією та з інтеграцією нашої генерації до єдиного європейського енергетичного простору. До «енергетичного безвізу», як його називають. Не певен, що ЄС такий крок погодить, — пояснює пан Ус. – Також важливо, наскільки сильно американці будуть на нашу енергетику впливати, чи будуть вони контролювати об’єкти генерації та навіть мати змогу блокувати їх управління для України. А їх цікавить найбільше наша атомна енергетика, через що й з’явилася у «мирному плані» Трампа ідея про передачу ЗАЕС під контроль США, на що Україна поки не погоджувалася. Якщо ж мова буде про інші види генерації, то тут вже потрібно буде домовлятися не з урядом України, а з ДТЕК».
Але експерт зауважує, що угода начебто не стосується діючих проєктів, тому «подивимось». А щодо майбутніх проєктів є питання, чи взагалі буде якийсь результат від угоди. Адже якщо не буде нових інвестицій, то не буде й ніяких рухів по угоді. Чи не стане вона «мертвонародженою»?
«Вплив від майбутніх проєктів буде, бо ми ж плануємо розвиватися. Угода буде сприяти приверненню американських інвестицій у нові проєкти. Якщо американці прийдуть до нас та скажуть, що хочуть побудувати на рівному місці кілька АЕС, бо мають на це право, відповідно до угоди, то залишиться лише погодити екологічні питання і діло піде. Westinghouse має такий досвід на Рівненській АЕС. Завдяки цьому вдалося відмовитися від палива російського ТВЕЛу. Угода нам та європейцям, у перспективі, дозволить відмовитися від залежності від російського ядерного палива», — вважає Іван Ус, але нагадує, що це можливо лише після завершення бойових дій.
Андрій Шевчишин також вбачає головний ризик угоди у тому, що вона «вмикається» лише у випадку миру.
«Потрібно спочатку подивитися на фінальну версію документу. Але я не чекаю якогось «промислового буму» одразу після підписання, бо інвестиції потребують військової тиші, — зазначає фінансовий аналітик. – Ми бачили на прикладі інших країн, що в разі обстрілів або інших загроз американським компаніям, вони просто йшли звідти. Не треба також забувати, що Штати матимуть власні бізнес-інтереси, які можуть не співпадати з українськими».
Чи піде американський бізнес до України
Технічно, американський бізнес вже присутній в Україні. Наприклад, Critical Metals Corp з американським капіталом та австралійським «корінням» вже контролює площі під видобуток літію в Україні, який став певним символом всієї цієї історії з надрами. Михайло Жернов, незалежний директор Critical Metals Corp, досить обережно коментує УНІАН нову ітерацію угоди про надра.
«Critical Metals Corp вітає підписання угоди між Україною та США. Ця угода дозволить розширити стратегічне партнерство між двома країнами. І однозначно активізує інтерес інвесторів до України. Ми є американською гірничодобувною компанією, яка вже є в Україні. Продовжимо вже існуючий проєкт у видобутку та переробці літію, і будемо з увагою розглядати можливості розширення нашого портфелю проєктів критичних матеріалів в Україні», — каже пан Жернов.
Про те, що американський бізнес поки лише приглядається до українських активів, кажуть й експерти.
«В мене таке відчуття, що в американських інвесторів поки немає практичного бачення щодо угоди. Бо як тільки почнеться практична підготовка та з’явиться таке бачення, то одразу у ЗМІ з’являться інсайди, як окремі компанії, скажімо, «виказують цікавість». А поки ми цього не бачимо. Натомість ми бачимо занепокоєння, що ця угода може бути скасована у судах. Поки буде такий ризик, угода фактично не буде дійсною для бізнесу. Така угода з закладеними ризиками нікому не буде потрібна. Тому поки інвестори вичікують», — зауважує Іван Ус з Національного інституту стратегічних досліджень.
За словами аналітика Андрія Шевчишина, для того, щоб американський бізнес почав виказувати цікавість до українських активів, уряд США повинен надати фінансові гарантії інвесторам та інші інструменти підтримки.
«Важко сказати (без фінального документу, — УНІАН) щодо гарантій. Фонд буде під спільним управлінням України та США. Як буде вносити свій внесок Україна, там написано, а як це буде робити США – тільки частково прописано, що це буде за рахунок «допомоги». А як будуть йти інвестиції? З чого вони будуть формуватися? Які будуть форми захисту цих інвестицій? Це ще не розкрили сторони. А це ключові моменти», — вказує на «пробіли» у документі пан Шевчишин.
Отже, експерти та інвестори згодні, що політична угода виглядає прийнятно, а подекуди навіть вигідно для України (а не лише для США). Проте головне питання – що буде у тій «технічній угоді» про «обмежене партнерство».
Індикатори успіху та провалу
Майбутня «технічна угода» повинна буде деталізувати все, що написано у декларативній частині політичної угоди. Ми можемо здогадуватися, що там буде, але завжди є очікування «підводних каменів». Тому УНІАН попросив експертів вказати на «індикатори», які б свідчили, що ця фінальна угода для нас вигідна (або не дуже). Пан Шевчишин вказує, що позитивом стане поява гарантій, тоді як можливі борги у будь-якому форматі підуть у «мінус». Іван Ус відповідає більш розгорнуто.
«По-перше, індикатор — це наявність пункту про захист американських інвестицій. Якщо виявиться, що вони захищені американською державою – оце буде, вибачайте, «бомбезно». Мова про гарантії безпеки. Бо тоді атаки росіян або будь-якого іншого агресора на об’єкти з американськими інвестиціями отримуватимуть військову відповідь з боку США. Адже це сприйматиметься як атака на комерційні інтереси Сполучених Штатів. Це те, чого Україна й хоче, і за що ми «б’ємось», — нагадує експерт. – Також важливою буде наявність фінансових гарантій для інвестора з боку США як держави. Наприклад, якщо ви, як інвестор, заходите в Україну, і щось тут стається, то американська держава вам повністю або хоча б частково компенсує капіталовкладення. Якщо з’явиться такий пункт, то теж буде супер».
Головне ж, на його думку, те, як буде прописана робота Фонду.
«Позитивним індикатором є певний синхрон у прийнятті рішень з управління Фондом. Щоб обидві сторони були на рівних. Бо раніше, наприклад, казали, що у керівництві буде три представника США, але лише два від України. Саме більшість визначає всі рішення. Нашим представникам важливо мати можливість заблокувати неприйнятні рішення, — продовжує пан Ус. – Також лунали заяви про те, що там має бути ще представник від ЄС – третьої сторони. Це було б теж супер, бо європейська сторона не допускала б монополізації Штатами діяльності фонду».
Головним індикатором з точки зору бізнесу буде наявність «живих» коштів, а не «боргів» чи минулої допомоги. Без цього вся ця ідея працювати не буде.
«За реальні гроші ми теж «бились». Боргів вже наче немає, але треба дивитись на цей процес далі. Нам теж потрібно концентруватись на найбільш рентабельних активах. Особисто я вважаю, що індикатором може бути видобуток та переробка титану. Раніше Україна його завжди відправляла до Росії. Зараз ми до РФ сировину не відправляємо, але кудись діваємо так, що воно через другі-треті руки все одно потрапляє до РФ, де є потужності для виплавки металу. Який потім відправляють до США та у інші країни на потреби авіабудівної галузі. Отже, нам потрібно прибрати РФ з цієї схеми та налагодити повний цикл виробництва титану на власній території», — вважає пан Іван Ус.
Підсумок він підводить наступним чином – що з двох менших зол ми обрали найменше.
«Так, певні політики казатимуть, що це «кабала» та завелика залежність від США. Але я вважаю, що це буде позитивна історія. Якщо вже обирати бути «сировинним придатком» США або РФ, то, очевидно, краще мати справу зі Штатами», — дещо депресивно завершує думку пан Ус.
Втім, той «плач на болотах» у РФ, який піднявся після новини про підписання угоди саме у такому «лайтовому» для України форматі, та ще й з прив’язкою до підписання першої за Трампа комерційної поставки зброї, виглядає як певний комплімент українським перемовникам. І як індикатор, що, попри все, ця угода є скоріше «перемогою» Києва, ніж «зрадою». Проте, все покаже подальший процес, коли політичні домовленості вже «опустяться» на землю та навіть глибше – в українські надра. Але поки що зупинимося на позитиві, якого в українських новинах вже давно не було.
Андрій Попов
