«пустушка» для Трампа, актив на мільярди чи «головний біль» для видобувників — УНІАН
«Угода про надра» знов з кожної праски. УНІАН розібрав особливості легенди про український літій, що стала символом «угоди»: чому за 30 років незалежності видобуток елементу так і не стартував та наскільки взагалі перспективними на сьогодні є літієві технології.
Американці запропонували Києву чергову угоду про корисні копалини. Яка, судячи з відгуків, гірша навіть за перший варіант, який Україна вже раніше відкинула. Бо перша версія була практично калькою з аналогічної кабальної угоди з Афганістаном. Друга версія була вже трохи адекватніша – але віце-президент США Венс та сам Трамп зірвали її підписання, навмисно провокуючи Володимира Зеленського у Білому Домі. Без сумнівів, переговори продовжаться, а одним з центральних питань в усіх варіантах угоди буде «розпіарений» літій, поклади якого в Україні оцінюються як, можливо, найбільші у Європі.
УНІАН вирішив розібратися у бізнесових перспективах українського літію, видобування якого на українських теренах американськими компаніями має, за задумкою очільника Штатів, стати «найкращою гарантією безпеки». Виявляється, що видобувні компанії з американським капіталом вже присутні в Україні і без усіляких «угод про надра», а ось літій, як основа для акумуляторів у електромобілях, поступово, але невпинно, втрачає позиції. Виробник українських електромобілів та представник американської видобувної компанії, що вже працює в Україні, розповіли про всі нюанси галузі.
«Літієва лихоманка»
Михайло Жернов, незалежний директор американсько-австралійської гірничодобувної компанії Critical Metals Corp, яка, зокрема, видобуває літій у Європі та на інших континентах, каже, що цей ринок переживає не кращі часи.
«Останні роки пропозиція на ринку літію перевищує попит. Адже виробництво електромобілів не встигає за видобутком. У 2019-2022 роках було все навпаки – тоді кількість електромобілів значно перевищувала обсяги видобутку, завдяки чому ціна літію значно зросла. На цьому тлі закладалися нові родовища, відкривалися компанії, — каже топ-менеджер. — Але приблизно 2023 року обсяг видобутку став настільки великим, що ціна почала падати. І протягом 2024 року літій втратив 88 відсотків вартості. Через це літієві проєкти по світу почали «заморожувати». На цей момент ціна стабілізувалася».
Однак, за словами фахівця, «на ринках є очікування», що до 2030 року високий попит відновиться, бо Європа й Британія планують зупинити продаж автомобілів з ДВЗ, а Китай та Індія нарощують виробництво електромобілів. Втім, у Critical Metals Corp кажуть, що минулого року багато учасників ринку та інвестбанки теж прогнозували зростання попиту – вже у другій половині 2024 року, чого, однак, не сталося.
Вадим Ігнатов, власник і CEO компанії Luaz Motors, яка складає електромобілі в Україні, також вважає тему літію «перегрітою». Кожен електрокар «вибудовується» саме довкола батареї, що робить питання літію й літієвих акумуляторів для цього бізнесу базовим. Але, після значного зростання цін на цей метал, виробники навчились зменшувати свою залежність від літію.
«Літій – це така «бульбашка». Його потрібно було розробляти років десять тому. Тоді це було б рентабельно. А зараз, на жаль, вже не бачу сенсу. Проте Україна має дуже гарний стимул й можливість зробити хаб з переробки використаних літієвих акумуляторів і виробництва нових батарей з вторинної сировини. Але потрібно прямо зараз розпочинати, щоб не було запізно, — каже він. – Розбирають ці акумулятори вручну, а ручна праця в нас дешевша, ніж у Європі. Я з норвежцями обговорював таке спільне виробництво ще 2020 року. Але спочатку ковід, а потім війна – цим намірам завадили».
Україна є помітним гравцем на європейському ринку автомобільних комплектуючих і тому є сенс зайти у виробництво деталей для електромобілів. А там немає нічого важливішого за батарею.
Китайська експансія та нові технології
Після різкого зростання цін на літій почалися «перегони» з пошуку його альтернатив, які б здешевлювали батареї. І вони були успішними – електромобілі вже зрівнялися у ціні з бензиновими автомобілями, а у майбутньому стануть ще дешевшими. Це й послаблює літій як товар.
«Літій-залізо-фосфатні акумулятори, які не містять кобальту та нікелю, це головний товар з літію на сьогодні. З кобальтом є проблеми, бо його видобувають у такій непростій країні як Конго, де є проблеми з поставками. Через ці проблеми світ поступово переходить на альтернативні типи батарей, які не містять кобальт. Тому літій-залізо-фосфатні акумулятори й набирають популярності. Але наступною буде батарея, де вже не буде літію. Інновації – це перший фактор, який впливає на ціни на літій», — пояснює Вадим Ігнатов.
Китай встиг побудувати надлишкові потужності для переробки літію, коли ціни були на піках. І зараз ці потужності перевищують весь світовий попит, що й обвалило ціни втричі. Не витримуючи конкуренції, виробники батарей за межами КНР зупиняють виробництво.
«Китай виробляє 96% батарей у світі. Ще 3% — Японія та 1% — Південна Корея. І все. Європейський завод з виробництва акумуляторів нещодавно збанкрутував. Навіть Штати поки не можуть собі дозволити конкуренцію з КНР по батареях. Подивимось, що ще побудує Tesla. Якщо зможе конкурувати, то це переверне всю індустрію. І ще більше завалить ціни на літій», — продовжує пан Ігнатов.
Фахівець розповідає про новий завод Tesla у США, який планує нав’язати конкуренцію китайцям. Але не за рахунок «сирого» літію, а завдяки переробці старих акумуляторів. Від літію з родовищ компанія теж не планує відмовлятися, проте саме вторинна сировина повинна зробити виробництво американських батарей рентабельним.
«Це буде великий завод у порту Корпус-Крісті (Техас, — УНІАН), куди надходитиме сировина з Чилі та Австралії. Але у Tesla чекають, що до 2035 року вони перейдуть на використання виключно вторинного літію зі старих акумуляторів. Називають це «сіті-майнинг» — «міський видобуток»», — каже пан Ігнатов, називаючи «сіті-майнинг» третім фактором для кризи на ринку літію.
Він зауважує, що 95% ємностей для акумуляторів з літієм можна переробити у нові батареї. І цей цикл можна повторювати знов і знов без значних втрат металу. Все це, на думку представників Tesla, з якими спілкувався Вадим Ігнатов, робить український літій не дуже привабливим.
«Людина, яка будує завод у Техасі, сказала, що, на тлі кризи перевиробництва, український літій не має жодних перспектив. Бо в нас він знаходиться у такій фракції, яку складно переробляти. Це робить його видобуток нерентабельним», — скаржиться топ-менеджер Luaz.
Михайло Жернов з Critical Metals Corp, однак, досить скептично оцінює перспективи вторинного літію.
«Якби все було так просто, то вже зупинився б видобуток міді, нікелю та інших металів, які теж отримуються за рахунок рециклінгу. Так, на ринку з’явиться певна кількість «вторинного» літію, що вплине на ціни. Але видобуток збережеться. Хоча неприбуткові родовища, ймовірно, закриють або поставлять на паузу. Літію дуже багато у світі, і тому він точно буде використовуватися у акумуляторах й надалі. Питання лише у ціні. Та й дуже багато вже вкладено коштів у його переробку», — каже фахівець.
За його словами, на попит більше може вплинути поява нової технології батарей — компактніших, дешевших, але більш ємкісних, ніж літієві.
«Зараз всі виробники акумуляторів шукають нові технології», — каже Михайло Жернов.
Батареї проти видобутку
Коли Кремль вибивав українцям світло, українці хапалися за звичайні ліхтарики на батарейках. В них зазвичай стоять не літієві, а сольові (кадмієві, титанові) батарейки. Дешеві, але слабкі. Щоб заживити електромобіль потрібна сольова батарея розміром та вагою, більшими за саму машину. Так було раніше, стверджує пан Ігнатов.
«Вже є натрій-іонні акумулятори, які працюють без літію. Замість нього натрій – звичайна поварена сіль. В них є переваги й недоліки. Вони вдвічі дешевші за літій-залізо-фосфатні, і менш чутливі до температури. Літієві елементи потрібно підігрівати для зарядки вже при нулі градусів, а натрій-іонні можна заряджати навіть на морозі під 40 градусів, — деталізує Вадим Ігнатов. – Мінуси – менша щільність накопичення енергії. Тобто вони повинні бути значного більшого розміру за тієї ж ємності батареї. В них менший ресурс роботи. Вони мають 1-1,5 тисячі циклів зарядки. Найкращі й найдорожчі – вже мають до 2 тисяч циклів. Дорогі літій-залізо-фосфатні акумулятори, для порівняння, витримують до 8 тисяч циклів».
1,5-2 тисячі циклів – це, на думку пана Ігнатова, вже рівень дешевих літій-іонних батарей. Але при цьому натрій-іонні – значно дешевші. І навіть якщо циклів заряджання буде менше, сольові батареї нового покоління все одно буде вигідніше використовувати.
«Здебільшого соляні батареї ставлять на стаціонарні накопичувачі енергії через їх значну вагу. Але це поки що. На ринку вже є дві моделі електромобілів, де їх почали використовувати. Технологія успішно розвивається, бо є попит на дешеві батареї. І головне – їх роблять з дуже поширеної солі на тих же старих збиральних лініях, де раніше складали літій-іонні батареї», — розповідає автовиробник.
Втім, літієві технології теж розвиваються.
«Там відбувається своя «революція» — перехід на тревдотілі накопичувачі зі складним електролітом. Merсedes декларує, що скоро почне випускати електромобілі з новітніми акумуляторами. Розвиваються також технології залізо-фосфатні, без кобальту та нікелю, з надшвидкою зарядкою – за 5 хвилин на 400 кілометрів ходу авто. Це майже рівень бензинового авто. Всі ці технології розвиваються паралельно, бо мають різні переваги й різного покупця. Літій буде використовуватися, але виключно для потужних машин. А для стаціонарних накопичувачів та більш дешевих електромобілів підуть соляні батареї. Літій не зникне, але «паралельні» технології «з’їдять» значну частину ринку», — завершує думку експерт.
Чи можливе виробництво натрій-іонних батарей в Україні? Так, але в українців немає грошей на експерименти з новими технологіями.
«Воно можливе, але натрієві елементи живлення нового покоління поки що у промислових масштабах не виробляє навіть Tesla чи CATL. Це нова технологія, яка потребує значних капіталовкладень», — стверджує пан Ігнатов.
Попри такі настрої головних споживачів продукції з літію – автовиробників, в Україні боротьба за контроль над родовищами йде вкрай запекло. Настільки, що за роки незалежності промисловий видобуток так і не почався.
Початкове накопичення літію
В Україні відомо про чотири родовища літію, два з яких – Шевченківське у Донецькій та Крута Балка у Запорізькій областях – недоступні для видобутку через війну (сподіваємось – тимчасово). Проте є ще два родовища у Кіровоградській області – Полохівське та ділянка «Добра».
Полохівське розробляє компанія «Укрлітійвидобування», яку пов’язують з екснардепом від «Батьківщини» Олександром Табаловим та його сином. Вони придбали за 119 мільйонів гривень ліцензію 2017 року, потім вклали у розвідку 300 мільйонів гривень, але промислового видобутку досі немає. Бо триває запекла боротьба з конкурентами, державними органами та власниками землі. Тобто, про комерційний успіх поки не йдеться.
Ще одна компанія, яка бореться за літій на Кіровоградщині – це European Lithium, що контролює ділянку «Добра». За словами голови правління European Lithium Тоні Сейджа, там можуть бути «найбільші у Європі» поклади літію, а сама компанія готова інвестувати у розвідку та видобуток 1 мільярд доларів.
European Lithium — це австралійська компанія, яка, після злиття з українською Millstone&Co Михайла Жернова, увійшла в українські літієві активи у 2021 році. А вже 2024 року відбулося нове злиття – цього разу з американськими інвесторами, в результаті чого утворилася Critical Metals Corp. Розробляють вони ділянку «Добра», яка з 2010 року була під контролем фірми «Петро-Консалтинг». Її ЗМІ пов’язували з ексдепутатом від БПП, відомим свого часу як «гаманець президента Порошенка» Ігорем Кононенко, який так і не спромігся розпочати видобуток.
Таким чином американський капітал зайшов в український літій й без «угоди про надра». Михайло Жернов, незалежний директор Critical Metals Corp, описує оновлену компанію як американсько-австралійський холдинг, який котирується на американській фондовій біржі NASDAQ, та присутній на всіх континентах.
«У Європі це Ірландія, Австрія, Гренландія. У портфелі компанії є родовища міді, заліза, урану, рідкісноземельних металів – володіємо найбільшим таким родовищем на Заході у Гренландії. Літій також. Але українське родовище «на паузі», — пояснює він. – Вторгнення, звісно, змінило наші плани. В нас не було завершено ліцензування».
Саме ліцензування він називає головною проблемою України з точки зору видобутку копалин.
«Правила змінюються занадто часто. Через це в нас конфлікт з державою. Адже в разі зміни умов ліцензіат може втратити ліцензію або недоотримати її, як у нашому випадку. Ми вже пройшли всі стадії ліцензування і, на останньому етапі, держава нам сказала: «А ми змінили правила». Навіть старі ліцензії можуть переглядатися. Це велика проблема для всіх, хто працює з мінеральними ресурсами. Бо такі проєкти мають горизонт планування років десять. Якщо кожні 1-2 роки змінюються правила ліцензування, то це погано для бізнесу», — скаржиться пан Жернов.
Друга проблема, яка не дасть розвиватися американському бізнесу навіть в разі підписання «угоди про надра» — це правила користування землею.
«Україна — це аграрна країна з якісними ґрунтами. Тому над усіма родовищами знаходяться поля. В яких є власники, які можуть не захотіти продавати свою землю. Це питання не врегульовано. У 2021 році турецький інвестор, наприклад, купив родовище графіту, але український землевласник не забажав продавати ділянку й не дає інвестору розвивати видобуток, — продовжує топ-менеджер Critical Metals Corp. – Повинен бути цивілізований шлях вилучення землі на потреби надрокористувача з грошовою компенсацією або наданням землевласнику аналогічних угідь в іншому місці з земельного фонду. Якщо це питання не буде врегульовано, то нових родовищ в Україні не з’явиться».
Видобуток попри негаразди
Зі слів пана Жернова, компанія готова вкласти 5-10 мільйонів доларів лише у розвідку, «просто щоб зрозуміти», чи є у нас всі ті літієві «скарби», про які всі (з подачі Трампа) говорять, але які поки видно лише на старих радянських мапах.
«Вкладаємо значні кошти у розвідку по всьому світі, але прибуток може генерувати 2-3 проєкти. В Україні поки що жодне літієве родовище комерційно не видобувалося. Проте ми оптимістично налаштовані», — бадьориться інвестор в український літій.
Але він згадує про ще одну проблему: «безпосередньо використовується у промисловості не сам літій, а карбонат або гідроксид літію. Літію у світі дуже багато. Це руда, але сам літій у ній складає лише 1-3%, — пояснює пан Жернов. – В Україні є дві руди – петаліт та сподумен. Якщо сподумен більш розповсюджений й більш зрозумілий у переробці, то з петалітом є питання. Тривають «баталії» між фахівцями, чи взагалі його можна переробляти».
Якої руди в нас більше – поки що сказати складно, адже актуальних даних розвідки досі немає, бо всі завзято «воюють» за ліцензії на тих ділянках, де не йде війна справжня, з росіянами.
«Шевченківське родовище на Донбасі зі сподуменом та петалітом, яке ми, на жаль, втратили, було найбільш якісним з точки зору розвідки. Ділянка «Крута балка» у Запорізькій області, якщо правильно пам’ятаю, містила петаліт. Тому на неї й претендували виробники кераміки. «Полохівське» родовище у Кіровоградській області – це петалітова руда, відповідно до заяв «Укрлітійвидобування». Вони також заявляли, що в них є технологія, яка здатна давати кінцевий продукт у вигляді карбонату або гідроксиду літію, — продовжує експерт. – На нашій ділянці «Добра», попередньо, є й сподумен, й петаліт. Але у якій пропорції – повинна показати розвідка. Та ж ми не дійшли до розвідки».
Тим не менш, і «Укрлітійвидобування», і Critical Metals Corp налаштовані рішуче щодо видобутку. Адже на кону, потенційно – ринок ЄС. Перша компанія у березні зробила офіційну заяву щодо своїх намірів, а про плани Critical Metals Corp УНІАН розповів Михайло Жернов.
«Український літій не використовується всередині країни. Але у майбутньому він може бути використаний на потреби Європи. Передусім – для виробників автомобілів та накопичувачів енергії. Власне виробництво акумуляторів та батарей в Україні – теж можливо, але це вже не гірничодобувний бізнес. До вторгнення в нас був план будівництва у країні хімічного заводу, який був би завантажений рудою з наших родовищ з Європи та України. Планували його розташувати у Центрі, ближче до Заходу України. Щоб з Європи руду транспортувати зручніше. На той момент наш економічний розрахунок був прибутковим», — розповідає топ-менеджер Critical Metals Corp., додаючи, що, втім, цей завод вже почали будувати у Саудівській Аравії.
Українські «козирі» в угоді про надра
Однак всі зазначені вище проблеми не перекривають українські переваги.
«Головний плюс України – робоча сила. Це професійні шахтарі й сильний інженерний склад. Принаймні до вторгнення не потрібно було шукати фахівців деінде – вони всі вже були у країні. Ще перевага – це електроенергія, хоча за цінами Україна вже практично зрівнялася з Європою. Є питання по газу. А інфраструктура та комунікації в Україні комфортні для видобутку. Це не Африка, не Індія і не Латинська Америка, де навіть найкраще родовище може виявитися нерентабельним через необхідність побудови всієї інфраструктури з нуля», — запевняє Михайло Жернов.
Він сподівається, що навіть ті фахівці, що полишили Україну, повернуться в разі «промислового буму» після підписання «угоди про надра».
«Якщо буде підтримка уряду США, то, можливо, будуть кредитні програми. Все, що можливо добути, буде швидко добуте. Угода, як мінімум, дозволить швидко розвідати все, що досі не було розвідане. За правильного використання, угода створить в України промисловий бум. Бо кожна шахта – це містечко для працівників, соціальна інфраструктура, робочі місця. Українцям зі Сходу буде тепер куди повертатися. Для України у співпраці зі США я вбачаю лише переваги. Але є питання щодо якості самої угоди, адже я її не бачив», — Михайло Жернов налаштований оптимістично, але пропонує дочекатися фінальної версії документу.
Він не згодний порівнювати українську угоду з афганською, адже «Україна — це Європа».
Натомість Вадим Ігнатов, очільник Luaz Motors, більш скептичний. Вважає, що навіть в разі підписання угоди нічого з цього не вийде. Але Україна має поклади не лише літію, але й графіту, титану, інших цінних руд, для розробки яких не варто чекати «відмашки» Трампа.
«Уся ця «угода про надра» з Трампом – суцільний фейк. Просто замилювання очей американського виборця. Він цей фейк вже одного разу прокрутив з Афганістаном. Але американці звідти втекли, хоча в угоді було записано, що вони зобов’язуються захищати інвестиції. Ця угода (що нав’язується Києву) – це такий самий трюк, — закликає до пильності пан Ігнатов. – Він [Трамп] носиться з цими угодами як дурень з торбою, але взагалі не розуміє, що це – літій. Він каже: «Давайте розробляти рідкісні мінерали для електромобілів», — а, з іншого боку – повністю скасовує програми розвитку електромобільності. Я нещодавно побував у США, і ті американці, з якими спілкувався, самі у шоці».
Хай і не на 500 мільярдів доларів, але Україна дійсно багата надрами. А ще – фахівцями, інфраструктурою. Проте ми досі не здатні ефективно розпорядитися цим багатством через зміни законодавчого регулювання видобутку після кожних виборів. Попри це, американський та інший закордонний капітал вже є в країні – достатньо навести у правилах лад (не під політичну кон’юнктуру, а з урахуванням інтересів видобувальників та землевласників), щоб справа пішла й без неоднозначних політичних угод.
Андрій Попов
