Україна «вривається» у світовий ринок, але несе втрати вдома — УНІАН

Аграрії у 2024 році зберігають оптимізм, сподіваючись, що світова кон’юнктура наступного року буде на їхньому боці. Проте податки, акцизи на паливо, кадровий дефіцит та питання зрошення, що застигло мертвій точці, «б’ють» фермерам «у спину».

Однією з найболючіших тем у національній економіці — як минулого року, так і 2024-го – була аграрна. Саме цей сектор став другим за важливістю «подразником» у медіа та зовнішніх відносинах України (про блокування кордону та протести у Європі всі пам’ятають). При цьому аграрна галузь вкрай важлива для українського тилу, бо від неї залежить не лише держбюджет та фінанси, де ситуація більш-менш стабільна, але й продовольча безпека країни.

Прийдешній рік навряд чи буде легшим за 2024-й, проте «заділ» для майбутніх досягнень вже є. Хоча й ризиків вистачає, значну частину з яких ми створили собі самі.

Аграрні «маркери» 2024 року

Кожна галузь має певні індикатори або маркери, які вказують на загальні тенденції. Для аграрної сфери такі маркери – обсяги врожаю та продажів за кордон. Адже ця галузь орієнтована на експорт.

За даними Міністерства аграрної політики та продовольства, врожай зернових та олійних культур поточного року склав 73,6 млн тонн, з яких 24,2 млн тонн — це кукурудза, а 22,4 млн тонн – пшениця. Це не найкращий показник у нашій історії, проте найбільший за роки повномасштабної війни.

Внутрішнє споживання в Україні складає лише 25 млн тонн – все інше піде на експорт. Це підкреслює й все більша орієнтація аграріїв на експортні культури – рекордним у відомстві називали врожай сої у 6 млн тонн.

Найбільші врожаї зафіксували на Одещині – 4,6 млн тонн, Чернігівщині – 4,5 млн тонн та Полтавщині – 4,2 млн тонн. По урожайності попереду виробники з Хмельниччини, Чернігівщини та Тернопільщини, які зібрали, відповідно, 77, 70 та 68 центнерів з гектару.

«Незважаючи на посуху та втрати інфраструктури – зокрема елеваторних комплексів – через війну, нам вдалося зібрати близько 74 млн тонн врожаю, що є достойним результатом у поточних умовах. Це віднесемо до досягнень України», — зауважує Олег Хоменко, генеральний директор Українського клубу аграрного бізнесу (УКАБ).

Серед досягнень 2024 року можна згадати й повернення України до «вищої ліги» — найбільших світових гравців аграрного ринку. Цьому сприяють значні врожаї на тлі зменшення внутрішнього попиту через війну та міграційні процеси. Але зменшення внутрішнього попиту сприяє тому, що ми все більше залежимо від експорту, який стане однією з центральних тем у перемовинах з ЄС.

Проте в разі успішних продажів та сприятливої світової кон’юнктури це навпаки стає потужною перевагою. У тому числі й політично, адже чим більше країни «Глобального Півдня» залежатимуть від нашого збіжжя, тим сприятливішою до нас буде їхня політика.

«Рік ознаменувався тим, що Україна повернулася на свої традиційні ринки. Це країни «Глобального Півдня», а також такі європейські країни як Італія та Іспанія, які теж закуповують українське збіжжя, — вважає Олег Хоменко, хоча й додає «ложку дьогтю». – Всі також пам’ятаємо ситуацію на кордоні, яка призвела до збільшення логістичних витрат. Через що наша продукція стала неконкурентною у Європі. Але питання доступу до глобальних ринків було для нас головним у 2024 році. І по основним нашим експортним напрямкам та аграрним культурам весь рік спостерігалося зростання. Цей процес продовжується зараз».

Фахівець особливо виділяє успішний експорт соняшнику та соняшникової олії (особливо останньої, бо це вже продукт переробки — з вищою доданою вартістю). По цих позиціях в нас і у світі загалом фіксуються рекордні ціни, що нам вигідно. Зокрема і у Євросоюзі, до ринків якого, попри всі суперечки з фермерами, Єврокомісія зберігає нам доступ.

«З позитиву – відбулося продовження преференцій Євросоюзу для нашої продукції. Це дозволило наростити наш експорт. За винятком певний чутливих для європейців продуктів, таких як цукор, яйця, курятина. Це зберігає нам доступ до преміальних ринків», — продовжує пан Хоменко.

Але для українського експорту проблемним залишається питання логістики. Як суходолом, так і на морі.

«Україна залежна від світових ринків. Але в нас є додаткові логістичні витрати у вигляді фрахту і страхування суден та вантажів, які заходять до наших портів. Є тенденція до поступового зниження ставок, але вони все ще далекі від довоєнних показників, — каже експерт. – Минулого року доходило до 70 доларів на тону, а зараз — 38-44 долари на тону вантажу. Тобто приблизно вдвічі менше, ніж було. Проте зараз ставки все одно вищі на 20%, ніж це було до війни. Фрахт — це відображення того, як йде потік кораблів. Якщо безпекова ситуація більш-менш стабільна, то ставки фрахту та страхування знижуються».

Тобто, експорт збільшується, проте маржа та прибутковість аграрного бізнесу все ще нижчі, ніж були до «великої» війни. Хоча й вищі, ніж 2022 року. Саме прибутки зараз найбільше хвилюють українських фермерів. А тут не все гаразд, навіть попри збільшення зовнішніх продажів.

«Зрада» вдома

Внутрішніх проблем аграрної галузі фахівці «насипають» багато, але акценти розставляють по-різному. Те ж стосується й позитиву, який, попри все, був і на внутрішній «арені». Хоча й дуже обмежений.

Так, Денис Марчук, заступник голови Всеукраїнської агарної ради (ВАР) одним з основних «стратегічних викликів» 2024 року називає масову мобілізацію й брак робочої сили.

«По мобілізації – відсутній алгоритм, якій давав би можливість планувати свою діяльність хоча б на рік вперед. У аграрія цикл виробництва – рік. Якщо не буде кому збирати, то немає сенсу сіяти. Краще не сіяти зовсім», — пояснює експерт.

Із цим погоджується і Олег Хоменко.

«Серед викликів найбільш відчутним є брак робочої сили, враховуючи міграційні зміни та мобілізацію. В нас і до війни відчувався суттєвий дефіцит, але зараз він загострився і, за даними компаній, досягає 20%, — каже фахівець. – З цим бізнес готовий працювати і намагається «заманювати» нових людей з не аграрних напрямків, проводити навчання. Але цей «челендж» буде загострюватись у майбутньому».

Також фахівці відзначають значні проблеми з інфраструктурою для зберігання продукції.

«У прифронтових районах відчувається нестача потужностей для зберігання продукції через руйнування елеваторів в результаті обстрілів та бойових дій. Частково це вирішується донорами: Продовольчою та сільськогосподарською організацією ООН (ФАО) та USAID шляхом надання тимчасових засобів зберігання – рукавів, — додає Денис Марчук. – Але ця допомога затримується. Тому деякі фермери вже зараз змушені тимчасово зберігати зерно просто неба на дорогах з твердим покриттям, ризикуючи що воно буде зіпсовано внаслідок дощів».

Але найбільш болісними для українських аграріїв, на думку Марчука, є фінансові проблеми.

«Аграріям не вистачає грошей. Бо всі варіанти застав вже майже вичерпані. При цьому на них тиснуть збитки першого року війни, коли були заблоковані порти. Для вирішення цієї проблеми необхідно розширення та пролонгація програми кредитування 5-7-9, — каже фахівець. – Фермери, що залишили свої господарства на окупованій території, не лише втратили бізнес, але й опинилися під тиском банків. Які вимагають від них повернути кредити, що були надані під виробництво на окупованих територіях. Причому мова не про банкрутство бізнесу, а про те, що у людей забирають останнє, що залишилося: квартири, гроші на особистих рахунках, машини — все, що їм вдалося зберегти чи вивезти на контрольовану територію».

Очільник УКАБ Олег Хоменко, у свою чергу, серед внутрішніх проблем галузі виділяє високі податки.

«У декілька підходів були підвищені податки у 2024 році. Особливо останній законопроєкт. Також ще у вересні законодавець підвищив акцизи на пальне, а у сільськогосподарському виробництві пальне займає у собівартості 15%. Це все дуже впливає на собівартість, вартість продажу та конкурентоспроможність нашої аграрної продукції, яка йде на експорт», — звертає увагу на проблему експерт.

Втім, не лише проблеми були на «внутрішньому аграрному фронті». Був і позитив. Принаймні, на цьому наполягає Олег Хоменко. І «моментом цивілізаційного вибору» та головним здобутком року він називає земельні питання.

«Доступ з 1 січня 2024 року до обігу земель сільськогосподарського призначення для юридичних осіб – це було логічне продовження земельної реформи, яка занадто затягнулася. Українські виробники й сама Україна дозріли до цього цивілізаційного вибору, щоб земельне питання буде повністю врегулювано і лібералізовано, — стверджує експерт. – Від цього вигоди отримають як власники земельних паїв, у вигляді вищої ціни та ренти на землю, так і місцеві бюджети, бо збільшяться надходження від податків та зборів. Це була гарна новина для 2024 року».

«Гарним підсумком» 2024 року пан Хоменко називає також створення Земельного банку.

«Ініціатива створення Земельного банку і надання у користування пулу земель Фондом держмайна через систему субаренди земельних наділів — теж гарна новина. Бо галузь виходить з тіні, поповнюється бюджет. Все працює на системі Prozorro», — додає він.

Денис Марчук з цим не сперечається, проте додає, що чи не головним питанням стає не лише питання землекористування, але й користування водними ресурсами для зрошенням полів. А ще – євроінтеграція, яка вступає у суперечку з інтересами значної частини українських аграріїв.

Виклики й переваги 2025 року – думка фахівців

Наступний рік стає все ближчим, а тому варто уважніше придивитися до того, що на нас чекатиме вже з січня. Серед викликів 2025 року Денис Марчук називає два ключові питання, які є одночасно і ризиками, і новими можливостями, якщо ми правильно з ними працюватимемо – це питання євроінтеграції та меліорації.

«Європейські вимоги, у разі їх повного запровадження, зроблять український бізнес неконкурентноздатним в світі, а європейській ринок дуже малий для наших обсягів, що ми вже побачили за часів блокування портів росією, — наполягає пан Марчук. — Відповідно, для збереження конкурентоздатності, українські аграрії повинні отримувати дотації, на рівні дотацій в розвинутих аграрних країнах ЄС. А ЄС передбачає надання дотації в Україні лише дуже дрібним господарствам, які обробляють менше 10% всіх українських сільськогосподарських земель. Це може призвести до колапсу аграрного сектору».

Вимоги ЄС щодо відновлення ґрунтів, стратегія ЄС щодо біорізноманіття, «зелений курс» (який пропонує використовувати дорогі органічні добрива), екологічна стратегія та безліч інших стандартів та вимог значно збільшують собівартість виробництва. А головною перевагою у світі саме української аграрки є її низька ціна.

Для європейського виробника це все компенсується з бюджету ЄС дотаціями, хоча це все одно стало приводом для масових протестів («побічним» результатом цієї хвилі невдоволення й стало блокування української продукції на кордоні), а ось для України, яка ще не є членом блоку, ця підтримка досить обмежена. І «вдарити» ці вимоги можуть саме по експортерах, адже найчастіше це саме великі компанії, а не малі фермери, які працюють на внутрішній ринок. А це втрати, зокрема, й для бюджету.

Вирішення цих євроінтеграційних питань, де інтереси українських аграріїв суперечать не лише інтересам європейських фермерів, але й нашому зовнішньополітичному курсу на євроінтеграцію почнуть вирішуватись саме 2025 року. І, певно, процес буде складним.

Другою ж найбільш чутливою проблемою, на думку пана Марчука, є меліорація. А точніше – «блокування реформи з боку Мінекології».

«Мінекології намагається залишити у себе меліоративні системі всупереч вже прийнятому законодавству. Не віддає їх ані Державному агентству з меліорації та рибного господарства, ані до ОВК – організацій водокористувачів, що об’єднують аграріїв. Без зміни політики, ми будемо залишатися з приблизно 130 тис. га – як і зараз. В майбутньому (може збільшитись, — УНІАН) до 200 тис. га зрошувальних земель за рахунок приватних інвестицій, — каже експерт. – Через зміни клімату вже приблизно половина всіх земель України відчуває нестачу вологи. А це приблизно 15 млн гектарів».

І це питання теж потрібно вирішити вже 2025 року. Як і питання податків та «ефективнішої боротьби з чорним ринком зерна», про що Денис Марчук також згадує як 3 та 4 пункт у переліку своїх «стратегічних викликів 2025 року».

Погода поки що «грає» за нас

Олег Хоменко ж акцентує увагу на «погодно-кліматичних умовах» кінця 2024 та початку 2025 років, від яких напряму залежатимуть українські врожаї та, відповідно, прибутки аграріїв.

«Вал врожаю ми зможемо обраховувати лише ближче до травня, коли стане зрозуміла ситуація з посівами під ярим клином. Але зараз ми відслідковуємо сівозміну і очікуємо збільшення площі олійних культур наступного року, бо є висока ціна на них, як вже показав 2024 рік, — конкретизує експерт. – Це соя, соняшник, можливо ріпак, які дають фермеру можливість реалізувати свої врожаї з гарною ціною, якщо буде стабільна ситуація з експортом. Все решта залежатиме від кліматичних умов».

На тлі рекордної втрати врожаю озимих у РФ та кліматичних проблем у країнах ЄС, важливим стає питання українських озимих. Експерт «тричі стукає по дереву», бо в нас «поки що» з цим все добре. Тобто, погода за кордоном буде сприяти саме українським аграріям – хоч у чомусь нам посміхнулася вдача.

«За наявною інформацію від компаній, озимина в нас знаходиться у задовільному стані. Природно-кліматичні умови дають можливість рослинам вегетувати. Якихось значним приморозків, які могли б знищити посіви, наразі не прослідковується. Натомість очікується помірний сніговий покрив, який надійно прикриє озимину. Ми тут обережно оптимістичні», — каже Олег Хоменко.

А ось щодо овочів та фруктів на початку наступного року в нас можуть бути складнощі. Не через погоду чи неврожай, а через росіян та знищення ними українських елеваторів й енергетики.

«Головні питання по овочах і фруктах – енергозалежність і можливості для тривалого зберігання. Вони потребують безперервної роботи охолоджувальних установок, що в нинішніх умовах забезпечується за рахунок генераторів в разі відключення електроенергії, — каже пан Хоменко. – Тут є ризик, адже для довготривалого зберігання потрібні додаткові витрати. Через це відбуватиметься зростання цін на фрукти й овочі. Тому з січня може додатися додатковий обсяг імпортної продукції з Туреччини, що перекриє певний дефіцит на ринку. Тобто, дефіциту не буде».

Дефіциту не буде, але ціни підуть вгору вже з січня – перспективи не дуже радісні. Але будемо відверті – хтось дійсно чекав на зменшення цін на овочі та фрукти взимку?

Що потрібно зробити, щоб успішно пройти 2025 рік

Головним трендом наступного року Денис Марчук з ВАР називає «інновації», які повинні вирішити або хоча б полегшити всі зазначені вище проблеми аграрної галузі. Адже технології сприятимуть зниженню собівартості виробництва та оптимізації видатків.

«У 2025 році у сільському господарстві будуть активно впроваджуватись інновації. Це обумовлено не тільки фактором війни, а й зміною погодних умов. Часті посухи, зливи та інші екстремальні явища знижують врожайність. Тому бізнесу потрібно думати, як підвищити ефективність, знизити витрати, — пояснює пан Марчук. – Україна має великий потенціал у аграрному секторі, але реалізація цього потенціалу залежить від успішного вирішення чотирьох викликів».

«Формулу успіху» на 2025 рік фахівець подає наступним чином:

1. Інвестування в нові сорти культур, системи зрошення. Для збереження води, підвищення якості ґрунту;

2. Залучення у виробництво цифрових технологій та автоматизація. Аграрії повинні використовувати дрони, сенсори, щоб залишатися конкурентоспроможними. Виникає необхідність у підготовці фахівців, які вміють користуватися сучасними технологіями;

3. ⁠Точне землеробство та точне позиціонування техніки. Це дозволить оптимізувати польові роботи та зменшити дублювання зусиль;

4. Розвиток зеленої енергетики: інвестиції в біогазові установки, сонячну та вітрову енергетику.

Олег Хоменко з УКАБ підводить підсумок досить лаконічно – що проблем повно, але українські аграрії здатні з ними упоратись.

«Загалом, очікування від 2025 року, виходячи з нинішньої нашої кондиції, у аграріїв обережно позитивні. Це якщо виходити з того сценарію, який ми маємо на цей момент. Але все залежатиме від військової ситуації», — завершує пан Хоменко.

Якщо озирнутися на всі виклики та проблеми 2024 року, на війну та «транспортну блокаду» у ЄС, й поглянути на результати року у вигляді досить великого врожаю та обсягів експорту (які зростають), — цей рік однозначно зараховується українським аграріям у актив.

Тим не менш, 2025 рік для нас точно не буде простим. Хоча зовнішня кон’юнктура та внутрішня орієнтація на інновації сприятимуть посиленню сектора, військові ризики (мобілізація у тому числі) та бюрократичні й фіскальні виклики нікуди не дінуться. А початок складного процесу євроінтеграції у аграрній галузі ще більше ускладнюватиме життя фермерам.

Андрій Попов