Україна нарощує видобуток газу — УНІАН
Газовидобуток в Україні прискорюється навіть попри те, що більшість виробничих потужностей сконцентровано на Сході країни. Але на тлі очікуваного завершення контракту на транзит російського газу власні ресурси стають для нас фактично безальтернативними.
«Прологом» до війни повномасштабної колись була війна «газова», у якій Кремль намагався підкорити собі Україну не військовим шляхом, а шантажем щодо цін на російське «блакитне паливо». Закінчився він так званим «газовим Мінськом» у виконанні тодішньої прем’єрки Юлії Тимошенко, яка зафіксувала залежність української промисловості та населення від контракту на російське паливо. Це наочно показує, наскільки газ важливий для економіки та нашого побуту.
Щоб остаточно подолати російську газову залежність знадобилося кілька політичних криз та понад 3 тисячі днів війни, з яких 1000 — повномасштабної. І ось зараз, на межі 2025 року, Україна підійшла впритул до звільнення від цього «газового ярма» — контракт на транзит російського газу може остаточно завершитися у новорічну ніч. Але чи готові ми до цього?
У «Нафтогазі» запевняють, що готові. Там заявляють, що Україна пройде вже другий поспіль опалювальний сезон виключно на власному «блакитному паливі». Але яка динаміка видобутку? Хто видобуває газу найбільше – держава чи приватний бізнес? Чого нам ще бракує, щоб пришвидшити видобуток, і чи вийшли ми нарешті хоча б на довоєнні показники? Відповіді на усі питання зібрав УНІАН.
«Артефакти минулого»
З одного боку, Україна після здобуття незалежності отримала у спадок величезну радянську промисловість. З іншого ж – ця промисловість була занадто «ненаситною» з точки зору споживання енергії, у тому числі й природного газу. Через це у 1991 році країна споживала неймовірні 114 млрд кубометрів «блакитного палива». Яке переважно імпортувалося з РФ.
З плином часу Україна втратила або модернізувала значну частину промислових об’єктів, і споживання суттєво зменшилось. Нам вже не потрібно стільки газу, як у 1991-му. У Асоціації газовидобувних компаній України кажуть, що на час воєнного стану детальна статистика щодо споживання газу засекречена, але, як проговорився міністр енергетики Герман Галущенко у «телемарафоні», за підсумками 2023 року Україна використала 19,8 млрд кубометрів газу.
Але «відмирання» важкої промисловості без її осучаснення й модернізації відбувалося дуже «боляче» для економіки. Фактично, ми тепер повинні починати нову індустріалізацію майже з «нуля», бо старі радянські підприємства були або доведені до банкрутства і розкрадені на металолом, або знищені російськими ракетами.
Залишилися лише деякі «артефакти» радянської доби, які мають стратегічне або військове призначення і просто не можуть бути зупинені. І які провели або зараз проводять модернізацію.
Відновлення промисловості (у тому числі й у ВПК та енергогенерації) потребує газу – причому, бажано, газу власного, щоб не наступати знову на «граблі» імпортозалежності періоду «газових війн».
До сумної круглої дати – 1000 дня повномашстабної війни — була приурочена презентація президентського «Плану стійкості«, де енергетика займає окремий блок. Хоча деталі енергетичної частини поки не розголошувалися, але без нарощування власного видобутку там гарантовано не обійшлося – бо це вже зараз є одним з пріоритетів уряду та державних компаній. А «Нафтогаз» та його дочірні компанії не втомлюються нагадувати, що цей сезон ми знову пройдемо на «блакитному паливі» власного видобутку.
Але декларувати нарощування видобутку та демонструвати його на практиці – не одне й те саме. Тож як виглядає ситуація насправді?
Очільник Групи «Нафтогаз» Олексій Чернишов повідомляв, що за підсумками 9 місяців поточного 2024 року лише державні компанії видобули понад 11 млрд куб. м товарного газу, що на 0,7 млрд куб. м більше минулорічного показника за той же період.
«Продовжуємо збільшувати український газовидобуток. Цього опалювального сезону, як і минулоріч, плануємо забезпечити населення України та інші категорії ПСО виключно власним ресурсом (ПСО або режим «покладення спеціальних обов’язків» фіксує попередні – нижчі – ціни для промислових покупців, включно з міськ- та облгазами, – УНІАН). Наразі ми на 2% перевищуємо планові обсяги видобутку. Підтримуємо тенденцію розвитку енергонезалежності України й надалі», – повідомив у жовтні Олексій Чернишов.
Водночас у Центрі Разумкова наполягають, що зростання на 2% знаходиться лише у межах «статистичної похибки», а тому радіти зарано. Там підрахували, що наші підприємства сумарно видобувають близько 19 млрд кубів блакитного палива на рік, а загалом Україна має потенціал упродовж наступних 10 років збільшити видобуток до 25–27 млрд «кубів».
«Два відсотки майже ні на що не вплине. Так, це непогано, що не йде падіння, а все ж таки невеличке зростання, хоч і в межах статистичної похибки. Але я б не казав, що це зростання корінним чином переломить ситуацію з забезпеченням газом, — робить висновок Володимир Омельченко, директор енергетичних програм Центру Разумкова. – Бо основна причина, чому ми проходимо осінньо-зимовий період (цей і попередній), в основному, власним газом — це не те, що збільшився видобуток, а те, що у нас значно скоротилося споживання природного газу через війну».
Нова історія видобутку
У жовтні поточного року з’явилася інформація, що «Укргазвидобування» не лише закладає нові свердловини, але й відновлює раніше законсервовані. Наприклад, того ж місяця у компанії повідомили про відновлення свердловини глибиною 5920 м, яка дає 110 тис. куб. м газу щодоби.
«Проектна команда планує закласти на цьому родовищі ще дві нові оціночно-експлуатаційні свердловини», – окреслює перспективи Сергій Лагно, т.в.о. генерального директора «Укргазвидобування».
Тобто усе нове – це добре забуте старе, адже колись Україна була лідером з видобутку газу у СРСР.
Відкриття Шебелінського родовища наприкінці 1950-х років зробило Україну головним джерелом природнього газу у Радянському Союзі. Лише з початком освоєння Сибіру та виснаженням менш глибоких свердловин ситуація змінилася не на нашу користь. Проте ті свердловини, які тоді законсервували через занадто дорогу та складну розробку, зараз є нашим «резервом», який державні компанії й «розпаковують».
Проте є й нові свердловини, які, втім, поки що важко назвати вражаючими з точки зору видобутку. Ті +2% наочно показують, що результат позитивний, але вкрай обмежений. Однак не лише у «Нафтогазі» випромінюють оптимізм. Його демонструє у спілкуванні з УНІАН і Артем Петренко, виконавчий директор Асоціації газовидобувних компаній України (АГКУ), яка моніторить безпосередньо динаміку видобутку – не лише державну, але й приватну.
«Другий рік поспіль Україна нарощує газовидобуток, незважаючи на повномасштабну війну та щоденні обстріли. Станом на 16 листопада 2024-го, за підрахунками АГКУ, в країні видобуто 16,7 млрд кубометрів газу. Це на понад 330 млн кубометрів більше показників аналогічного періоду минулого року, – каже очільник АГКУ, але додає й «ложку дьогтю». – Якщо говорити про довоєнний час, то ми поки що видобуваємо трохи менше. Але важливо те, що наразі видобувники демонструють позитивний тренд».
За його словами, газовидобуток гальмує «низка об’єктивних причин»: продовження війни, щоденні обстріли, падіння споживання промисловістю, яка є основним покупцем незалежних компаній, зупинки деяких спецдозволів тощо. Попри це все, Асоціація прогнозує, що за результатами 2024-го видобуток газу в країні зросте до 19,1 млрд кубометрів. Що повинно покрити потребу України у споживанні без імпорту.
При цьому державні підприємства домінують у видобутку, забезпечуючи, за підрахунками АГКУ, 82% від загального показника. Приватний сектор дає лише 18%.
«Незалежні компанії також докладають максимум зусиль, щоб вийти на позитивну динаміку видобутку і збільшити свою частку. Загалом на обсяги їхнього виробництва безпосередній вплив мали зупинки деяких спецдозволів на розробку родовищ, а також атаки російської армії по виробничих об’єктах. Однак впродовж останніх місяців ми фіксуємо приріст видобутку незалежними компаніями: у жовтні середньодобовий видобуток був на 5% вище, ніж торік», — додає Артем Петренко.
У асоціації роблять висновок, що приватний сектор і далі буде збільшувати свою частку, що дозволить прискорити загальний видобуток.
Схід і Захід разом
Головні наші газові активи знаходяться на сході України у прифронтових регіонах. Проте захід країни, де також є газові родовища, поступово «підтягується» за показниками.
«На сьогодні лідером з виробництва є Полтавщина, слідом за нею йде Харківщина. Харківська область є однією з найгарячіших точок, яка сильно потерпає від російських терористів. Умови роботи там доволі непрості, але компанії роблять все можливе, щоб зберігати виробництво. На Харківщину й Полтавщину припадає 88% від загального виробництва газу в країні, — продовжує Артем Петренко. – Майже 10% ресурсу видобувається у західних областях. Там лідирують Львівщина та Івано-Франківщина».
Фахівець зазначає, що західний регіон доволі перспективний для розробки і є цікавим для інвесторів. Певно, через віддаленість від лінії фронту.
«Як приклад наведу той факт, що чотири з п’яти ділянок, які були придбані на вересневих нафтогазових аукціонах, знаходяться у Львівській та Івано-Франківській областях. Стабільність податкової політики, незмінність правил та безпекова ситуація — ось три фактори, які є ключовими для видобувників. Попри те, що в Україні вже 1000 днів йде повномасштабна війна, бізнес продовжує працювати і вкладає кошти у сектор. Як результат, маємо збільшення газовидобутку в країні. Можливо не в таких обсягах, як би комусь хотілося, але це доволі хороші показники», — каже експерт.
Чи стане 2025 рік «проривним»
Фахівці не прогнозують справжнього «прориву» у галузі видобутку «блакитного палива», проте очікують подальше повільне зростання показників.
«Середньодобовий валовий видобуток природного газу у жовтні 2024 р. склав 53,6 млн куб м. Але нагадаю, що середньодобовий видобуток газу протягом, наприклад, травня 2020 склав 55,6 млн. куб м (або на майже 4% більше). Тобто останні майже 5 років ми товчемося на місці, і ще далеко від показників 2018-2019 років», — пише у Фейсбуці ексочільник «Оператора ГТС України» Сергій Макогон.
Артем Петренко з цією думкою не сперечається, хоча додає, що, за даними Baker Hughes, в Україні задіяно 46 бурових верстатів зі 119 у всій Європі – тобто 40% цих потужностей, спрямованих на розробку свердловин на континенті, зосереджено зараз саме в Україні.
«Єдиною реальною можливістю підтримувати обсяги видобутку і його нарощувати є буріння нових свердловин. У січні-вересні в державі закладено 102 свердловини, що фактично дорівнює показникам минулого року. До кінця року ця цифра зросте до 140, або й більше, — додає ще конкретики очільник АГКУ. – Загалом з початку повномасштабного російського вторгнення видобувники вже пробурили 326 свердловин. Якщо ж рахувати у період 2018-2024 рр., коли діє стимулююче оподаткування для нового буріння, матимемо понад 720 закладених свердловин. Така кількість і активність вкотре підтверджують, що стимули працюють, й вони повинні бути збережені для подальшого розвитку сектору».
Втім, щодо прогнозів на наступний рік експерт є досить обережним.
«Є зовнішні і внутрішні фактори, які не залежать від видобувників, але які можуть мати безпосередній вплив на загальну картину. Наша Асоціація моделює різні варіанти. Згідно з базовим сценарієм, ми прогнозуємо збереження тенденції збільшення видобутку. Очікується, що державні компанії продовжать позитивний тренд, який також спостерігатиметься і у приватного сектору», — запевняє пан Петренко.
Одним з головних індикаторів галузі та факторів занепокоєння є зимовий період, у який очікується чергова хвиля масованих російських ударів. Також експерт зазначає, що специфіка галузі не сприяє швидким змінам – миттєво збільшити виробництво тут неможливо, адже потрібен час на розвідку і нове буріння. Також не слід забувати про щорічне природне падіння та виснаженість українських родовищ.
Але попри наявні виклики, Артем Петренко дивиться у майбутнє з оптимізмом.
«Другу зиму поспіль держава планує пройти сезон на ресурсі власного видобутку. Завдання цілком реальне. В будь-якому випадку, я залишаюся оптимістом і вірю, що цю зиму, як і попередні, ми успішно пройдемо. Принаймні, видобувники роблять все від них можливе, щоб забезпечити країну газом», — каже він.
Україна дійсно демонструє позитивну динаміку видобутку власного газу. Проте ми поки що не вийшли навіть на рівень 2021 року, не кажучи вже про період до 2018, коли було менше законодавчих обмежень на видобуток і не було ані повномасштабної війни, ані ковідної кризи. Пікові показники радянських часів з сьогоднішніх позицій виглядають майже недосяжними.
Тим не менш, динаміка зараз позитивна, і вона вже підтверджена двома роками – тобто це вже тренд, а не випадковість. А те, що війна змушує нас до економії та оптимізації виробництв є «ложкою меду в бочці дьогтю» на тлі військових загроз та знищення промисловості України.
Ця зима та наступна весна стануть індикаторам, які покажуть головне – чи зможемо ми пройти його власними ресурсами, та чи «перетнуться» дві «криві» — зниження попиту на газ та початок відновлення промисловості. Адже зростання промислового виробництва на тлі зменшення енергозалежності є ознакою оптимізації та реального старту нової індустріалізації України.
Простіше кажучи, це покаже чи є у вітчизняної промисловості майбутнє. А власний газ та енергетика загалом — це «фундамент» нової індустріалізації. Сподіваємося, що у «Плані стійкості» ця тема буде центральною.
Андрій Попов
